Савиця
Savica* сходами якими ти не сходиш а лише підіймаєшся навіть коли йдеш донизу між яйцями розкладених на всі боки каменів (здається всередині кожного хтось дихає) . і поміж білих їхніх зубів що змушують здригнутися ніби несподівана різкість пахолка (ти ж знаєш як то щойно визрілому підлітку потрапити в глухий кут з якого він прагне вийти самостійно) вище хай під дощ що застилає собою світ і робить сходинки під ногами слизькими . долаєш себе і шлях . і коли тебе в тобі залишається лише на вибух від щастя . таки розтріскується скеля в Аль-пах (паль бах) і бачиш як вуса води течуть гратися смачно струмками по її бороді її шиї альбо і по твоїй . волосинами сплітаючись у кола аркану і вириваючись навприсядки вдаряти пальцями ніг старі барабани каменів на денці ущелини . і луною виринати вистрибом у твоєму серці над зубами долі . аби долу йдучи до свого бохіня* не спіткнутись тобі не вдаритись зі світочем що палає у пам’яті подивом і точкою опори (ГалинаМирослава) * Savic...